Літак затримується, черга на паспортному контролі не рухається, а прикордонник просить показати документ, якого у вас з собою немає. Знайома ситуація для багатьох батьків, які вирушають за кордон з дитиною без другого з подружжя. Довіреність на вивіз дитини — це саме той папірець, який рятує від зіпсованої відпустки чи навіть від того, що вас з дитиною просто розвернуть назад.
Розберемося, коли цей документ дійсно потрібен, а коли можна обійтися без нього, і які підводні камені чекають на батьків у 2024-2025 роках.
Коли довіреність потрібна, а коли ні
Головне правило просте: якщо дитина їде за кордон з обома батьками — довіреність не потрібна взагалі. Пара документів, що підтверджують спорідненість (свідоцтво про народження), і закордонні паспорти — цього достатньо.
Складнощі починаються, коли:
- дитина летить з одним із батьків, а другий залишається вдома;
- дитину супроводжує бабуся, тітка, старший брат чи будь-хто інший, не є батьком чи матір’ю;
- дитина взагалі їде сама, наприклад, на змагання з тренером або в табір із групою.
У всіх цих випадках без нотаріально завіреної згоди другого з батьків (а часом і обох) прикордонники просто не випустять дитину з країни. І тут не важливо, наскільки терміново вам треба летіти — правила однакові для всіх.
Окремо варто згадати воєнний стан. Зараз в Україні діє особливий порядок перетину кордону дітьми, і вимоги можуть відрізнятися від довоєнних. Перед поїздкою обов’язково перевіряйте актуальну інформацію на сайті Державної прикордонної служби — норми змінювались кілька разів, і те, що працювало рік тому, може вже не діяти.
Хто має видавати довіреність
Довіреність (правильніше казати — нотаріально посвідчена згода на виїзд дитини за кордон) видається тим із батьків, хто не супроводжує дитину в поїздці. Якщо їде мама з дитиною — згоду дає тато. Якщо навпаки — мама.
Якщо дитину супроводжує третя особа, наприклад бабуся, то згоду мають дати обидва батьки. Це логічно: батьки довіряють дитину не одне одному, а сторонній людині, тож підтвердити це мають обидва.
Буває ситуація, коли один із батьків позбавлений батьківських прав, помер або визнаний безвісти відсутнім. Тоді згода другого з батьків не потрібна — достатньо документа, що підтверджує цей факт (рішення суду, свідоцтво про смерть тощо).
Складніше з розлученими батьками. Навіть якщо тато чи мама живе окремо і майже не бере участі у вихованні, юридично він або вона все одно залишається батьком з усіма правами. Тобто згода потрібна незалежно від того, чи спілкуються батьки, чи платяться аліменти, чи є конфлікт між колишнім подружжям.
Як оформити довіреність: покроково
Процедура насправді не така страшна, як здається на перший погляд.
Спочатку потрібно звернутися до нотаріуса — будь-якого, необов’язково за місцем прописки. З собою беруть паспорт, свідоцтво про народження дитини та інформацію про маршрут поїздки (куди саме, приблизно на який термін, з ким саме дитина їде).
Нотаріус складає текст документа, де вказується:
- дані батька/матері, який дає згоду;
- дані дитини;
- дані особи, яка супроводжуватиме дитину;
- країна або країни, куди дозволено виїзд (можна вказати конкретну країну, а можна написати “у будь-яку країну світу” — це зручніше, якщо плани можуть змінитися);
- термін дії довіреності.
Після підписання документ засвідчується нотаріально. Коштує це в межах 300-600 гривень залежно від нотаріальної контори та регіону. Оформлення займає буквально 15-20 хвилин, якщо немає черги.
Важливий нюанс: якщо батько, який дає згоду, перебуває за кордоном, довіреність можна оформити в українському консульстві тієї країни, де він знаходиться. Це трохи довше і дорожче, але цілком реально навіть без особистого приїзду в Україну.
Що написати про термін і країни
Тут батьки часто роблять помилку — оформлюють довіреність на одну конкретну поїздку, а потім через кілька місяців знову йдуть до нотаріуса, бо плани змінилися.
Розумніше одразу вказати:
Термін дії — на рік або навіть на кілька років (максимальний термін законом не обмежений, хоча на практиці рідко роблять більше ніж на 3 роки).
Перелік країн — писати не одну конкретну державу, а формулювання на кшталт “країни Європейського Союзу та інші держави світу”. Це дає гнучкість: сьогодні ви летите до Польщі, а через місяць вирішили з’їздити до Туреччини — і не треба переоформлювати документ.
Одна довіреність, оформлена з розумом, може прослужити рік чи два для будь-яких поїздок з одним із батьків або з бабусею. Це реально економить і час, і нерви.
Типові помилки батьків
Найчастіша помилка — сподіватися на “а раптом пронесе”. Дехто їде без довіреності, розраховуючи, що на кордоні не спитають. Іноді дійсно не питають. Але частіше — питають, і тоді сім’я застрягає в аеропорту, пропускає рейс, а гроші за квитки згорають.
Друга типова проблема — застаріла довіреність. Термін дії закінчився, а батьки цього не помітили, бо документ лежав у файлі й ніхто на нього не дивився місяцями.
Третя помилка — неправильно вказані дані. Наприклад, у довіреності написано “Іванова Марія Петрівна”, а в паспорті дитини прізвище зазначено іншим транслітом — “Ivanova” замість “Ivanova” з іншою буквою. Дрібниця, але прикордонник може причепитися саме до цього.
Ще один момент, про який часто забувають: довіреність повинна бути перекладена на англійську (або мову країни призначення), якщо ви їдете не в Європу за спрощеним режимом. Деякі країни вимагають ще й апостиль на документі. Це варто уточнювати заздалегідь, а не в останній момент перед вильотом.
А якщо другий з батьків проти?
Буває так, що один із батьків категорично не хоче давати згоду на виїзд дитини — через конфлікт, недовіру чи просто зі спротиву. У такому випадку є два шляхи.
Перший — домовлятися. Часто справа вирішується розмовою, поясненням мети поїздки, іноді за участю адвоката чи медіатора.
Другий шлях, якщо домовитися не вдається, — звернення до суду. Суд може дозволити виїзд дитини за кордон навіть без згоди другого з батьків, якщо це відповідає інтересам дитини і не порушує її прав. Процес не швидкий, зазвичай займає кілька місяців, тому плановану відпустку доведеться перенести.
Що варто памʼятати наостанок
Довіреність на вивіз дитини — не формальність заради формальності, а реальний захист інтересів дитини від можливого викрадення чи незаконного вивезення одним із батьків. Саме тому процедура здається такою суворою.
Найкраща стратегія — оформити документ заздалегідь, на тривалий термін і з широким переліком країн, тримати копію в телефоні (сфотографувати оригінал) і не покладатися на “а може, і так пропустять”. Кілька сотень гривень і півгодини часу у нотаріуса коштують значно менше, ніж зіпсована подорож чи скасований рейс.